Читать онлайн
Iду до тебе в спогадах. Білі вірші

Iду до тебе в спогадах
Білі вірші

Людмила Васильевна Балдач

© Людмила Васильевна Балдач, 2018

ISBN 978-5-4490-6407-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

ДАХ ВСЕСВІТУ

     Така, несмілива краса мого села,
      зелених трав, небес блакить мене
      бентежить, в мені відроджує слова кохання,
      туман із білих хмар за мною стежить!
Така несмілива краса мого села, вона
вела мене дорогами життя, в дитинстві

      бавила казками…
      Тепло родини, хліба запах та наша
біла хата то все від Благодаті!
Така несмілива краса мого села,

      магічних верб на лузі так багато,
      гуляє сонце в полі де дозріває жито,
      а вітер гонить смуток, щоб весело
було нам житии!
Радію зустрічі з тобою моє село, дах

      Всесвіту мого, душею, серцем
      я з тобою, розквітну калиною рясною,
      я стану вічно при дорозі, з тобою
      розлучитьсь я не зможу!

ПРО ТЕ ЩО МОВЧУ

      Про те що мовчу, про зраду твою,
      відголосок в мені до цього часу.
      Ти бачив, ти знав, як втомилась я
від плачу!
Гіркота залишилась на серці – напилась
я досхочу!
Про те що мовчу, печалі так забагато

      що ледве несу, ми зустрілись так
ненадовго, дорога коротка випала нам!
Втомились співати птахи пісня закінчилась

       на слові – розлука, моє життя туга та біль!
Про те що мовчу, дощі заливають
відлуння кохання, спогади яркі втопились
в темні воді, мені жарко від холоду, я живу в
дрімоті…
Чується сміх вдалині долі-злодійки, що радіє

       моїй самоті!
             Про те що мовчу…

КОХАННЯ ПОМИРАЄ

      Мені так боляче від слів твоїх
в пекельному вогні моя душа, ти не зміг,

      не захотів, залишив день без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх
і серце плаче тихо, пішов ти
в далечінь, мене залишив, ти не зміг,

      не захотів, залишив ніч без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх
в очах стоїть світ без кольорів,

       уста печаль шепочуть, ти не зміг,
       не захотів, залишив час без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх, в них холод

      зимових доріг, в них чорний колір, як та ніч,
      немов той ніж у спину…
Мені так боляче від слів твоїх
вони колючі, як той дріт, нещадно
тіло обгортає, такий нестерпний біль —

       кохання помирає…
       ти не зміг, не захотів життя
       залишив без почуттів…

НАДІЮ МАЮ

      Надію маю вернути кохання,
      чи відчуєш моє ти бажання,
      об’єднати наші шляхи, чи
захочеш сказати – так!
На мій погляд не зможеш
відвести своїх очей, ніжно
за руки візьмеш в спогади
днів та ночей відведеш…
Впадемо ми в хвилі кохання,

      згадаємо наші мрії, бажання…
      Ми забудемо пройдений шлях,
      минулі страждання, ми увійдемо
      в епоху кохання!

ЗГАДАТИ ТЕБЕ

      Я так хочу тебе побачити знову, навесні чи в холодну погоду зимову, в літку червоних, стиглих вишень, в жовтні осінніх дощів золотих.
      Я не знаю чи зможу впізнати тебе, я не знаю чи зможу кохати тебе!
Я так хочу тебе побачити знову, вдягнути із туману обнову, коси прикрасити вінком із обману, вийти
в поле з тобою в оману!
Я не знаю чи зможу зігріти тебе, я не знаю чи зможу забути тебе…
Я так хочу тебе побачити знову, вдруге війти в річку прозору, з вітром піднятися в небо, заблукати з тобою  до рання, де наша пісня, де наше кохання.

       Я не знаю чи зможу згадати тебе…

ВІНОК ІЗ КУЛЬБАБИ

      Вінок із кульбаби тобі так личить, в твоїх
      чорних косах сонце живе…
Тихо сідає божа корівка, кохання
несе.

      Вінок із кульбаби тобі так личить,
      царівна жовтих променів, що сонце
дає…
Вінок із кульбаби тобі так личить, я хочу

       зігрітися від того багаття, де надія цвіте…
       Вінок із кульбаби тобі так личить,
       він пахне медом, манить до себе
       кохання твоє!

ТВОЇ ОЧІ

      Дивлюсь я в твої очі, збагнути всесвіт хочу,
      напитися джерельної води, мовчки за тобою
йти!
Відчути рук тепло, згадати мелодії сердець,

      до тебе маю я прохання, допоможи віддатися
коханню…
Дивлюсь я в твої очі, в них спогад про всі ночі,

      що нас водили магічними шляхами, в тумані ми
губились до зорі, ми відчували дихання землі,

       нас верби колихали, щоб забувались ми у сні…
Дивлюсь я в твої очі, немов хтось напророчив, життя пройшло без тебе і тільки погляд твій від
неба, несу дорогами пустелі, не має сили від

        пекельного шляху, я в спогадах до тебе іду!
        Нічого я не знаю, не чую і слів не маю, я тихо плачу,
        бо в твоїх очах себе не бачу…

НІЧ

     Чуєш як співає ніч — солодкими піснями,
      закохані луги в туман без тями, ніжність
запаху любистку так п’янить – душа
тремтить…
Чуєш як радіє ніч — шепоче осока слова
кохання, яке то щастя в тобі проснулося
бажання, летіти в ніч на поклик душі і плоті!
Чуєш як шаленіє ніч — зриваються з небес зірки
та місяць і падають на землю ниць, і берег
хвиля б’є щосили — стихії міць!
Чуєш як плаче ніч — зливаються і сміх і сльози
в темноті, сумує соловей в садку. Ми їли там при місячному сяйві стиглу вишню, яка

       нагадує полині гіркоту.

МОЄ ЗІЗНАНЯ

     Тремтить голос мій від почуттів
і в грудях серце тихо плаче, мені
бракує слів і кольорів щоб про моє
кохання заспівати…
До тебе іду шляхами мрій, несу тобі
барвінку цвіт, що любить в лісі
зимувати, дарую спів закоханої птахи,

      кохання живе в моєму серці!
Розмалює веселка в річці воду, вітер

       тихесенько вдарить в струни, ти цілуєш
       мої губи, ти зірвав моє зізнання про
       таємне, про кохання! Тремтить голос…

ХОЛОДНО

      Мені в літню спекоту холодно, душу
      заливають дощі, мені сумно
від спогадів, що приходять в ночі…
Лячно мені в самоті, одиноко
та холодно від вогню, що палає
в печі…
Плаче серце від сорому та відчаю,

      що крадеться в тиші, ти забув
про шляхи що нами пройдені в
щасливі часи…
Твої слова згинули в вікові німоті…
Світить сонце мені в обличчя, заливає

       золотом, я не бачу тебе за завісою жарких
       променів, від твого погляду мені боляче
       та нещадно холодно в самоті!

НЕСМІЛИВЕ КОХАННЯ

      Мені так хочеться вернутись в час,
      де зародилося моє кохання, таке
несміливе було – сльози та зітхання,

      при зустрічі з тобою уста німіли, слова
      зникали та очі пеленав туман.
      Шалено билось серце в тишині, але
душа вмовляла – то обман!
Його слова і погляд знищили в мені
бажання думати, рухатись і говорити,

      він зачаровував мене, мій спокій забирав
      та сни мої завчасно знав, бо в них мене
      одну не залишав. Мій всесвіт наповнив
      він собою, але ніколи, чуєте – ніколи
      не кликав за собою!

ЗАПЛАКАНІ ДОРОГИ

      Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, посміхаюсь через силу, мені бракує слів.
      Дивлюсь в твої небесні очі, втопилась в глибині, вертатися не хочу, мені так одиноко на землі!
Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз,

      мені так хочеться блукати з тобою без доріг…
Чому мені так важко признатися тобі, що я так
часто плачу уві сні!
Без тебе гірко так мені…
Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, ніколи ти не взнаєш, як боляче від снів!
І вдень я мушу знати, що я себе в тобі не бачу, і серцем відчуваю край не смію переступити

      я поріг, одна вертаюсь із заплаканих доріг…

КОЛИШНЯ

      Такий довгий нестерпний день,
       так далеко до ночі…
Хочу вдивлятись в твоє обличчя,

      при сяйві місяця та зірок…
Трепіт рук твоїх відчувати, до ранку

       з тобою гуляти, запах аїри вдихати —

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.