© М. Б. Гончарова, 2016
© О. О. Драчковська, переклад українською, 2016
© О. А. Гугалова, художнє оформлення, 2016
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2016
Любий читачу!
Це вельми провінційна історія. Вона навіть у якомусь сенсі старомодна. Позаяк абсолютно проста.
Мене часто запитують, в якому жанрі ви пишете і про що.
Жанр у мене такий: як задумано кимось і десь, як прийдеться, як вимучать мене слова, сюжети, сни та думки, як мій янгол надиктує – так і пишу. Ось такий жанр. А про що – звісно, про любов. Про що ж іще?
А що коли й справді назвати цю мою нову книжку любовним романом? Або жіночим, дамським любовним романом? Хоча ні, забудьте…
Якось подруга моя, Іринка, медсестра, взяла книжку почитати. Але уточнила заздалегідь: книга має бути легкою, подекуди смішною, або печальною, але – про любов. І щоб жодних там бандитів, убивств та брутальної лайки. Бажано – карколомні пригоди, подорожі, цікаві герої – ніжні вишукані жінки та сильні зухвалі чоловіки. Коротше – справжній любовний роман. Саме такого чтива треба, коли стирчиш на чергуванні у відділенні хірургії. Щоби захоплювало тебе з першої ж сторінки, аж-аж, – каже подруга. – Бувають ночі більш-менш спокійні, тож нехай промайне – і не помітиш. Моя книжка саме така: трішки смішного, трішки сумного. Авантюри і подорожі. Звабливі жінки і справжні чоловіки. До того ж, гадаю, читання направду не обтяжливе, хоча за кожною постаттю чи картиною вгадуються рідні, близькі мені люди: і сивочолі поважні мудреці, і вервечка молодших – юних, часом зухвалих студентів, допитливих підлітків та щирої, життєрадісної малечі. Я так собі подумала: кожен знайде тут щось своє.
З нетерпінням я чекала подругу Іринку з чергування. І раптом:
– Що ти мені дала? Плювалася всю ніч! Я ж просила про любов!
– А там хіба не про любов?
– Та не про отаку любов!