Читать онлайн
Пекло на землі
Пекло на землі
КНИЖКА ПЕРША
ШЛЯХАМИ НА СОЛОВКИ
І З ДНІВ РАДОЩІВ І СМУТКУ
Коли валився царський трон, а вслід за ним тріщали кайдани московської «тюрми народів», – я був спаничений селюх. Літом пас у селі худобу, а взимку «кував» наосліп голі доктрини бездушної російської школи. Учився сам, та й інших вчив, бо, змалечку зіставшись без батька й допомоги, утримувався з власних рук.
Промишляючи про шмат насущного, не мав ні змоги, ні часу дивитись на світ ширше, десь поза свою «Реалку»[1].
Сьогодні соромно і дивно, що, кінчаючи середню школу, я був цілковитий профан у житті суспільно-політичнім: не мав у руках газети, не прочитав ні одної політичної брошурки, навіть «Кобзаря» як слід не студіював.
Отож не дивно, що революцію зустрів зі здивуванням. Лиш гучно-переливний гімн свободи та небувало-велетенський рух маніфестантів розбурхали в мені відчування великих подій.
Вийшов я в сколихане море революції й, затоплений бурхливими хвилями вітрів-бурунів, поплив, шукаючи віщого корабля та заповітної твердині-пристані.
Шукав їх у вогнях блискавичних гасел, спізнавав у бурях мітінгових, виучував з дощів промов.
І усвідомив, що скінчилась доба деспотизму, згинув перун «неділимої», в якій «на всіх язиках все мовчить – од Молдаванина й до Фіна». Перевернулася нова сторінка історії: засіяло сонце визволення пригнобленим народам.
Хто я такий? Чий я син і хто мій нарід? питався всім єством, всім інтелектом.
І відповідь знайшов, коли весняно-квітневого дня став у кольони демонстрантів під жовто-блакитним прапором. Не знав його символу… Інтуїтивно відчув його близькість, рідність.
З ідеалом національного прапору прилинув я до тих, що заходились будувати долю України на розкріпощеній землі. Пішов розумом слабкий, та вірою сильний і духом непоборний за наше право на державу.