У цьому художньому творі всі події, місця, листи, послання, дійові особи (люди і привиди) вигадані.
Реальність у книжці – випадкова.
Лев Безрукий утік з останньої лекції. Відпустив студентів, збрехав, що має таємну зустріч… із привидом. Тямовита молодь одразу зметикувала, що нагода побалакати з привидом випадає не кожен день, тому тихенько шмигнула за викладачем.
Але, на жаль, такої небуденної оказії не могла збагнути декан факультету етнографії Борислава Болеславівна Стійка. Вона перестріла Безрукого на виході з інституту, значуще глянула на годинник і очима запитала: «Що за неподобство?..»
– Моїй Ганнусі нині рочок. Розумієте?.. – з надією спробував пояснити Безрукий.
– Я розумію, однак у суботу, Леве Львовичу, з дев’ятої до одинадцятої нуль-нуль, – вистукувала Борислава Болеславівна, як стара, проте добре збережена друкарська машинка, – ви відпрацюєте лекцію…
– Але… – Безрукий хотів нагадати суворому деканові, що субота – вихідний день, студенти мають відвідати батьків, і так вихідних у них – як кіт наплакав, та Борислава Болеславівна не дозволила йому договорити.
– Про «але…» треба думати до «але…», – попередила вона.
І зникла за дверима, як привид. Аніскілечки не зіпсувавши настрою Левові. Бо, навчений гірким досвідом, він знав, що проблеми суботи треба вирішувати в суботу, а сьогодні – середа, 15 квітня 2015 року, найщасливіший день у його житті – день народження донечки Ганнусі!..
А Борислава Болеславівна дійсно стійка!.. Як і її прізвище… Вперто гартує дисципліну! Бо що їй залишається робити, коли вдома – лише противний котяра і стіни, обклеєні розкладами занять?.. Ніякого особистого життя! На жаль…
Лев ще встиг купити Ганнусі величезну ляльку, що цвіркотіла китайською. Проте він цим не переймався – ось-ось повернеться з Лондона з чергової конференції вундеркінд Борис Мудрагель і ляльку перекодує на українську… Без проблем…
Марі відчинила двері разом із смачнющим запахом свіжоспеченого сирника… Фантастика! Чудасія! Не життя, а казка! Блаженство неймовірне!.. Лев чмокнув дружину в щічку і помчав до Ганнусі, що тягнула до татка ручки, дріботіла від радості ніжками і гугукала щастям…